Декларація, яка не має кордонів                                                                                   Протягом xx століття сталося ряд подій, які надовго , а можливо і назавжди залишаться в пам'яті людства, в його історії. Однією з таких подій було прийняття 10 грудня 1948 р. в Парижі Генеральною Асамблеєю ООН Загальної декларації прав людини. Дата прийняття Загальної декларації щорічно відзначається у всьому світі, як Міжнародний день прав люди             Це перший в історії міжнародних відносин акт, в якому проголошено широке коло основних прав і свобод людини , до дотримання яких, повинні прагнути всі народи і всі держави. Загальна декларація була прийнята у вигляді резолюції Генеральної Асамблеї , і тому, згідно зі Статутом ООН , носить лише рекомендаційний характер. Проте нині права і свободи , проголошені в ній, розглядаються як юридично обов'язкові звичайні чи договірні норми.                                                                                                                                                                                Визначаючи універсальні міжнародні стандарти прав людини, ООН визнала, що вони не можуть залежати від кордонів країн і повинні бути однаково забезпечені на різних континентах. Жодна країна світу не може вільно порушувати права людини, виходячи зі своїх внутрішніх інтересів. Дотримання прав людини є турботою не лише конкретної держави, а й усієї міжнародної спільноти. Визнання, дотримання та захист прав і свобод людини  не є внутрішньою справою тієї чи іншої країни. Права людини не мають кордонів.                                                                                                                                                       Права людини не даруються державою, а належать кожному від народження. Всі права людини - громадянські, політичні, економічні, соціальні є універсальними , неподільними , взаємозалежними та взаємопов'язаними. Вони э основою людського ыснування та розвитку.                                                                             На сьогодні важливо, щоб кожна людина знала свої права, щоб ці права стали цінністю, визнаною і державою , і суспільством.                                                                                                                              Основні положення цього документа в тій або іншій формі повторюються в багатьох міжнародних договорах, в конституціях держав - членів ООН.                                                                           28 червня 1996 року Верховна Рада України прийняла Конституцію України , в якій відображені всі норми, що проголошені Загальною декларацією прав людини та зазначено , що утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.                                                                                                               На підставі положень Загальної Декларації було ухвалено інші міжнародні угоди, що визначили універсальні стандарти прав людини: Конвенція про захист прав людини та основних свобод  (1950), Міжнародний Пакт по громадянські та політичні права (1966) , Міжнародний Пакт про соціальні , економічні та культурні права (1966). 1975 року затверджено  заключні документи Гельсінської наради з питань безпеки та співпраці, що чітко визначили: в інтересах загальної безпеки права людини не є внутрішньою справою країн, а є предметом законного інтересу міжнародного співтовариства.                                                                                                                                             Загальна декларація прав людини була і залишається загальним надбанням людства, однією з найважливіших цінностей xx cтоліття.